Він безстрашний, він живе адреналіном і обожнює швидкість. Цю машину не можна було розбити круто: ми були на локомобілі. Мені запропонували постояти на підніжці, попутно міркуючи про інженерне мистецтво. Чого вуж простіше!

Поки ця ідея обговорювалася на різних збіговиськах мене мало торкала перспектива трястися на руїні з минулого й по-старечому нудити про минулі золоті деньках. Всунь зйомки я прийшов у гараж. Звідти виповз раритет. Він пихкав пором, гуркотав залізними колесами й усім, чим треба щоб у діда з більшими бакенбардами на очі навернулися сльози. Потрібно було об'їхати навколо будинку майстерні на максимальну швидкості три з половиною кілометра в годину.

Коли я забрався на підніжку й устав поруч із машиністом те подумав що в мру від нудьги. Він потягнув за важелі, покрутив колеса, протер промасленою ганчіркою деякі деталі, і машина рушила вперед на максимальній швидкості три з половиною кілометра в годину. З ривком, що, напевно міг зупинити планету! Мене жбурнуло назад, я удержався на підніжці тільки надприродною напругою піт.

А потім качнуло вперед, до щелеп, що вертяться, залізних коліс. Я відчув себе кавовим зерном, що збираються кинути в кольцов пашарил якусь залізну дужку на казані й вцепился в неї щоб уникнути повільної, непривабливої смерті. Навкруги все розпеченого й слизьке від окропу й пари, усе вертиться ходить, молотить. Коли на залізні колеса давлять ДО) тонн парової машини, вони з вереском упиваються в землю - нічого подібного переживати мені ще не доводило. А потім усе стало в мільйон разів гірше.

Я відновив рівновагу, віддер від казана обпалені обдерті до м'яса залишки лівої руки й почув, що водій репетує: "Порулил трошки! Якщо стане страшно, кричи!" А потім посміхнувся й був такий. Я судорожно обернувся коли він зстрибнув з помосту на підніжку, потім на дорогу й бігцем помчався щось піднімати із землі. Локомобілі вони ж чорно^-білі! Я закричав машиністові щоб він вертався на місце.

Повернув гаряче червоне кермо й відчув, що він вертиться вхолосту, не натягаючи кермових ланцюгів, безвольно провисших під паруючими потрухами машини. Подивився на незрозумілі важелі й ланцюги, розвішані у дверцят казана. Мені дуже хотілося, щоб приборкувач цього демона повернувся раніше, ніж я проорю колію поперек шосе й крізь пагорби Уельсу прямехонько в пекло. II другий раз у житті я попросив: "Боже, будь ласка порули сам!" Водій повернувся й в одну секунду перетворив храпящего монстра в слухняного працьовитого вола.